Дата народження: 15.08.2018
Діагноз:
ДЦП атонічно-астатична форма,
тяжкий перебіг із стійкою втратою функцій рук та ніг,
симптоматична епілепсія,
важкий когнітивний розлад,
атопічний дерматит
Історія записана зі слів мами. І вона не лише про Вадима, вона про мрії та життєві випробування, а ще про віру, надію та материнську любов.
«Ми звичайна багатодітна родина. Пʼятеро дітей – мої найцінніші подарунки від Бога!
Змолоду я мріяла про кар’єру, закінчила школу з золотою медаллю, вступила на історичний факультет, потім працювала у школі. Одружилася, народилася донька Оленка. Коли дитині виповнилося 3 роки ми вперше в житті поїхали до моря. Але через два дні сталася трагедія – мій чоловік потонув – і в 23 роки я стала вдовою. Було багато випробувань: кредити, розпач, але я зібрала себе до купи і пішла працювати в редакцію місцевої газети. Через чотири роки одружилася вдруге. Ми з чоловіком дуже хотіли ще дітей, я марила, вдивлялася в кожну вагітну жінку… було безуспішне ЕКЗ.
Потім народився довгоочікуваний син Олег, а згодом за рік – донечка Аля. Ми жили, працювали, раділи батьківству. Алі було чотири роки, коли дізналися, що чекаємо на сина! Після ЕКЗ і всіх поневірянь, ми безсумнівно вирішили, що це подарунок від Бога! Вагітність проходила легко, я працювала, поралася вдома. Вадим народився вчасно 15 серпня 2018 року. На третій день ми поїхали з лікарні додому. Відсвяткували хрестини, раділи кожному дню. Я ходила на всі огляди щомісяця, в лікарів не було ніяких сумнівів, що син здоровий. Потім помітила, що він багато спить і не тримає голову. Звернулася до декількох дитячих лікарів – заспокоїли: «Панікуєте …буває».
Далі зʼявилися перші судоми, ми здавали купу аналізів, обійшли більше десяти неврологів. Були щомісяця в різних клініках в Чернівцях, Києві, Тернопілі, Варшаві… Вадим спав лише годину-дві вночі, так продовжується і до сьогодні. Я довго відмовлялася підтверджувати інвалідність, бо мені здавалося я винна, що живу, бачу, чую, а син ні, що діти старші говорять, а він ні… Я вирішила, що не маю права здаватися. Ми з Вадимом їздили на реабілітацію до Львова в «Еліту» – важко було дивитися на масажі і чути безкінечний плач сина. Я не знала як жити далі і всім казала, що чекаю чогось такого, сама не знаю чого, щоб мене якась сила витягнула з цього стану. Незабаром на плановому медичному обстеженні, за тиждень після першої реабілітації Вадіка, лікар сказав: «Вітаю! У вас буде дівчинка». І я зрозуміла, що це і є та Надія, на яку я так чекала! Усі родичі були в шоці, косі погляди, різні думки. Але ми з чоловіком вирішили – це наше життя. Життя – це подарунок!
Ми прийняли Надію.
Ми щасливі, бо пʼятеро дітей – справжній скарб!»
«Вадим не тримає самостійно голову, не говорить, не ходить. Більш за все йому подобається сидіти у дитячому кріслі. Він не любить переодягатися і зовсім не любить коли його турбують. Часом посміхається, іноді може сказати: «У-у-угу». Син мало спить – максимум до 3-4 годин за ніч. При зміні погоди багато плаче – може навіть кілька годин поряд – заспокоюється тільки на руках. Вадим не жує самостійно – їжа тільки пюрірована блендером. Я часто розказую йому все, що на душі, пояснюю чому не було світла (минулої зими, 2022), кажу хто в цьому винен…
Сім’я обмежена у засобах існування. Вадим довічно потребує памперсів, медикаментів, вітамінних комплексів, ортопедичного взуття, спеціалізованого інвалідного візка, блендера.
Родині не впоратися без вашої допомоги!
Приєднуйтесь до нашого проекту допомоги дітям з інвалідністю «Щастя в кожну родину»!
Допомагаючи іншим, ми самі стаємо кращими, ми змінюємо світ!
Історії інших дітей читайте на нашому сайті в розділі Історії.
Подробиці за телефоном +38 0 66 7000 177 або e-mail web@kids2kids-fund.com
Реквізити для щомісячних платежів:
