Приблизно після 20 квітня посилилися обстріли маленького гарного міста Лиман у Донецькій області. Були перебої з мобільним зв’язком. У цей же час у Андрія піднялася температура. Жарознижувальні ліки не справлялися з високою температурою, і кожного дня синові ставало дедалі гірше й гірше, стан ускладнювався нападами дистонії. Через бомбардування в місті зникла електрика, потім і газ. Зв’язку вже практично не було. Стан сина стрімко наближався до критичного. Третього травня ми насилу додзвонилися меру міста Журавльову Олександру Вікторовичу, і він організував евакуацію Андрія в районний центр м. Краматорськ.
Разом з Андрієм вирушили і ми з чоловіком, а старший син і молодша донька 9 місяців від народження залишилися вдома з бабусею і дідусем. У лікарні я не знаходила собі місця, молила Бога, щоб рідні були живі. Загальна обстановка погіршувалася з кожним днем. Серед ночі я прокинулася і мені здалося, що палата в диму. Я вимкнула обігрівач, світло. Не знаю скільки часу минуло, коли задзвонив телефон: “Лєра, бабуся і дід живі. Будинок згорів”, – сказав друг чоловіка. Насилу дочекавшись ранку, не маючи зв’язку з рідними, я обірвала телефони всіх: мера і місцевих органів управління. Ближче до обіду цього дня до нас у лікарню доставили дітей і бабусю. А дідусь залишився дивитися за тим, що ще вціліло в згорілому будинку. Незважаючи на біду, що звалилася на нас, ми почувалися щасливими, адже найголовніше – життя і ми всі були живі!
У дитячій обласній лікарні прийняли всю нашу сім’ю з 6 осіб. Добре годували, допомогли з речами, оскільки все наше майно згоріло – ми залишилися тільки в тому, в чому були одягнені. Через стрес і шок бабуся забула взяти документи, і знову на допомогу нам прийшов мер міста – особисто привіз всі необхідні документи у клініку. В Краматорську ми знаходилися з 3 по 17 травня. За допомогою Telegram нам вдалося знайти волонтерів, які допомогли евакуюватися далі в місто Дніпро. Це треба було зробити терміново, тому що в Краматорську Андрію не могли надати належної допомоги через відсутність обладнання для обстеження та необхідних для лікування медикаментів. Незважаючи на важкий стан сина, втрату дому, до Дніпра ми їхали весело, лежачи всією сім’єю на великому матраці. Адже найголовніше – ми були живі і всі разом!
У Дніпрі з 17 травня до 6 червня Андрія обстежували, але так і не змогли виявити причину його важкого стану і поставити діагноз. Загальна обстановка в країні весь час погіршувалася. Усюди були обстріли, бомбардування. Гірше з кожним днем ставало і синові. Нам сказали: “Потрібно летіти до Німеччини. Там Андрію зможуть допомогти”. Волонтери, які допомогли виїхати з Краматорська, знайшли для нас волонтерську допомогу в Німеччині – організацію “Be an Angel”. Ці хлопці організували машину швидкої допомоги, яка довезла мене з Андрієм до Кишинева, а інших членів сім’ї, крім тата, – автобусом до Кишинева. Літаки з України на той час вже не літали, а стан сина з кожним днем погіршувався. Наш випадок один із багатьох неймовірних під час війни – шлях з України через Молдову до Німеччини.
У Кишиневі нам довелося пробути в реанімації з 6 по 14 червня, поки Андрія готували до перельоту. Волонтери “Be an Angel” організували приватний мінілітак, який доставив Андрія до міста Лейпциг, де в аеропорту на нас чекала швидка, яка швидко транспортувала сина до університетської клініки. Двоє інших моїх дітей із бабусею (моєю мамою) виїхали слідом за нами автобусом і прибули до Лейпцига 15 червня. Родину розмістили в готелі, де маленьку Лєру полюбили всі й одразу. У Німеччині до нашої сім’ї всі ставляться з любов’ю та увагою – це дуже допомагає і підтримує далеко від дому. Я перебувала з Андрієм у клініці 24/7, а бабусі було важко впоратися з малятком, яке росте не по днях, а по годинах і потребує постійної уваги. І знову нам пощастило – за півтора місяця після нашої евакуації до Німеччини, лікарі допомогли нашому татові возз’єднатися з сім’єю.
За чотири місяці перебування в реанімації університетської клініки Лейпцига, Андрій пройшов повне обстеження, але причину дистонії знайти не вдалося. Сина лікували спираючись на досвід світової медицини. За цей період Андрій дуже багато витримав: близько тижня був у комі на штучній вентиляції легенів, переніс дві операції: 02.09.22 вшивання в бік баклофенової помпи з тросом, через яку лікарський препарат Баклофен надходить через хребет безпосередньо до мозку; 16.09.22 встановлення гастростоми – зонд у шлунок для введення харчування і додаткових лікарських препаратів, оскільки по-іншому їжа не засвоювалась, а також спостерігалася критична втрата ваги.
Підібравши певний коктейль ліків, нас виписали в готель. Навіть після виписки до нас у готель часто приходили медсестри з відділення інтенсивної терапії провідати Андрія. У клініці сина дуже полюбили, всі жаліли і всіляко підтримували мене.
Хотілося б сказати, що тепер у Андрія все добре, але в дітей із ДЦП і букетом супутніх діагнозів часто бувають “збої в програмі”. Пробувши в готелі 11 днів, Андрію знову стало погано, і нам довелося повернутися в клініку, де йому знову змінили коктейль ліків і взяли під спостереження.
Зараз нашу сім’ю розмістили в шестикімнатній квартирі в місті Айленбург. І знову на кожному кроці нас оточують чудові люди! Нам допомагають з оформленням документів, відвідуванням клініки в місті Лейпциг. Під час відкриття рахунку в банку ми познайомилися з одним із працівників – він подарував нам усі меблі з квартири своєї мами, яка нещодавно померла, і навіть спеціально приїздив привітати нашу сім’ю з Новим роком. З 19 грудня Андрій знов через день погано почувається: нудота, блювання. За його станом стежать медичні сестри, приїжджаючи до нас додому.
Незважаючи на всі випробування, які випали моєму синові та нашій родині, я щаслива людина, адже мене всюди оточують хороші люди.
З 2018 року ми з Андрійком стали частиною великої дружної сім’ї БО “БФ “Діти Дітям”, які підтримують нас щомісяця, надсилаючи медикаменти та памперси, оплачують курси реабілітації. З 2019 року у нас з’явився свій дім, завдяки добрим людям, з якими ми познайомилися через Фонд “Діти Дітям”. З перших днів повномасштабної війни, під час евакуації та впродовж усього часу, зі мною на зв’язку директорка фонду, Кисельова Наталія Ігорівна. Навіть перебуваючи в евакуації в Німеччині, пані Наталія знайшла можливість зустрітися з нами, щоб обійняти і передати гостинці від Фонду “Діти Дітям”.
Слова подяки хочу також висловити:
❤️️ меру міста Лиман Журавльову Олександру Вікторовичу,
❤️️ усім лікарям і медичному персоналу відділення реанімації дитячої обласної лікарні міста Краматорськ, Донецької області,
❤️️ лікарям і медперсоналу Дніпровської лікарні, м. Дніпро, вул. Космічна, 13,
❤️️ волонтерам (https://my.ua/persons/svitlana-fomina), які доставили нас у Дніпро,
❤️️ керівництву Пансіонату “Сонячний”, Новомосковського району міста Дніпро,
❤️️ волонтерам організації “Be an Angel”, які здійснили неймовірне – в екстремальних умовах організували евакуацію Андрія з Дніпра до Кишинева, а потім – приватним літаком з Кишинева до Лейпцига,
❤️️ лікарям і персоналу університетської клініки м. Лейпциг. Лейпциг,
❤️️ керівництву і персоналу готелю H+Hotel м. Лейпциг
hplus.leipzig@h-hotels.com
www.h-hotels.com
❤️️ команді БО “БФ “Діти Дітям”
Мені самій не віриться, що сім’я з маленького містечка Лиман заради порятунку життя сина подолала тисячі кілометрів і опинилася в Німеччині, зустрівши на шляху безліч неймовірних людей! І незважаючи на те, що сьогодні ми далеко від дому, наші серця з Україною!
Ми віримо в перемогу і чекаємо на повернення додому, де все рідне, дороге й улюблене!
