«Я ВСЕ ОДНО ТЕБЕ ЛЮБЛЮ» (с) мама/тато.
Автор статті:
Аніта Вайаканті – дитяча і перинатальна психологиня, арт-терапевтка, магістерка у сфері психології здоров’я та розвитку.
Ми робимо все для дітей, щоб їм було добре, щоб вони були ситі, здорові, веселі. Ми говоримо їм про те, як сильно ми їх любимо, даруємо подарунки, проводимо разом час…, але так чи інакше практично кожна дитина колись говорила чи думала, що батьки її не люблять.
Чому так відбувається?
Тому що процес виховання дитини це не тільки «люблю» та обіймашки, а ще й:
– Відійди! Не чіпай! Перестань!
– Йди звідси!
– Скільки тобі можна повторювати?
– Мершій сідай за стіл! Я вже злюся!
– Твоя поведінка жахлива і т.д.
А ще – межі, заборони, наслідки, умовності та інше.
Безумовно це не означає, що ми не любимо свою дитину, але чи розуміє вона це? Особливо якщо частіше чує вказівки, наполегливі поради, нотації замість ніжного «я люблю тебе».
Діти мислять дуже прямо. Якщо ми їх відкидаємо (навіть ненадовго, навіть трохи, навіть якщо це заради «профілактики», тощо), то їм здається, що вони втрачають нас, втрачають нашу любов і, як наслідок, втрачають все у своєму житті.
Ми вважаємо, що діти здогадуються, що ми їх любимо, що вони й так знають, адже ми стільки для них робимо. Але повірте мені, діти – ще ті любителі сумніватися в батьківській любові. Особливо після сварки, особливо якщо їх посварили, розкритикували чи накричали.
А ще вони можуть несвідомо перевіряти нас. Чи любимо ми їх такими, якими вони є. Тобто скандальними, упертими та неслухняними. Так-так, це найкраща крайність для того, щоб перевірити любов свого батька. Чи мама з татом мене любитимуть, якщо я …
У Людмили Петрановської на цей рахунок є чудова метафора:
«Уявіть собі, що ви гуляєте над прірвою, а вас страхує канат, і раптом цей канат прогнувся під вами. Що ви будете робити? Почнете смикати за цей канат і перевіряти, чи він тримає, чи не зірветься».
Ось і діти часом застосовують саме такий метод перевірки своїх батьків. Світ для них – прірва (бо без дорослих їм складно в ньому вижити), а ми – канат, який їх страхує. І часом цей канат прогинається:
- коли ми несвідомо відкидаємо дітей (ігноруємо, наприклад);
- коли ми їх лаємо чи наказуємо;
- коли критикуємо чи з кимось порівнюємо, загалом, коли, як здається, ми їх виховуємо.
Тому, для того, щоб у дитини не було відчуття того, що її канат прогнувся, я пропоную вам завжди, щоб не накоїла дитина, як би вона себе не повела, говорити їй: «я все одно тебе люблю».
Це не означає, що якась батьківська заборона анулюється, ні. Це просто означає, що я люблю тебе. Вибудовую кордони і при цьому люблю ❤️
Дитині важливо відчувати і розуміти, що навіть якщо мама з татом незадоволені її поведінкою, вони все одно її люблять і не залишать.
Ваша Аніта Вайаканті
instagram: anita_prof
