або 10 способів встановити довірливі стосунки з дитиною
Автор статті:
Аніта Вайаканті – дитяча і перинатальна психологиня, арт-терапевтка, магістерка у сфері психології здоров’я і розвитку.
Перш ніж перейти до суті цієї статті, я хочу запитати: а які у вас стосунки з батьками? Як би ви їх описали?
Давайте поговоримо не тільки про довіру, де дитина ділиться тим, що в неї на душі, не приховує оцінки і розповідає, куди пішла. Я хочу поговорити про більш глобальну довіру, про те, коли дитина не робить чогось (порушує правило, наприклад) НЕ тому, що боїться наслідків, а тому, що не хоче, щоб довіра між нею і батьками руйнувалася або навіть провисала.
Довірливі відносини – це канат, по якому стійко крокує дитина, іноді підстрибуючи або надрізаючи його маленькими, але гострими ножицями під назвою “перехідний вік” ?.
Будь-які стосунки – це взаємодія, і дуже складно ефективно взаємодіяти з людиною, якій ти не довіряєш, або боїшся її, або (вставити потрібне)…, – перераховувати можна нескінченно.
Щоб дитина хотіла спілкуватися зі своїми рідними, проводила з ними час, будучи дорослою, і довіряла, необхідно створити умови для всього цього. Довіра, вдячність і інтерес (до життя своїх батьків) з неба на голову не падає.
Отже, яким батькам/дорослим дітям (та й нам дорослим) хочеться (простіше) довіряти?
1. БЕЗПЕЧНИМ
Тобто, тим, хто не відкидає, хто не кидає і не ігнорує. Небезпечні дорослі часто “ламають дітей” своїм ігноруванням, непослідовністю, криком. Усе це ламає дитину і її стосунки з батьками.
Тому: коли плаче немовля – задовольняйте потреби і будьте поруч. Плаче дошкільник – контейнуйте, перемикайте, але не кидайте наодинці з емоціями. Коли плаче старший дошкільник, молодший школяр – будьте поруч, або використовуйте вже ефективні способи заспокоєння (комусь допомагає побути наодинці без публіки, і таке буває) і розбирайтеся в причинах істерик (якщо це істерики і вони часті).
З підлітками важливо розмовляти, не знецінюючи почуття і розповідаючи про свої в його віці – це зближує.
2. НАДІЙНИМ
Батькам важливо бути послідовними і передбачуваними.
Сказали – зробили. Заборонили – значить заборонили (при цьому контейнувати, жаліти, тощо). Відмова/ заборона/ правило НЕ виключає співпереживання, ласку й увагу.
Намагайтеся з іншими постійними дорослими (хто проживає з дитиною) НЕ суперечити один одному, тим самим зберігаючи авторитет кожного.
Послідовність + передбачуваність = стабільність. А стабільність = безпека.
3. АКТИВНО СЛУХАТИ
Як слухати так, щоб дитина говорила, ділилася навіть чимось потаємним? Існує техніка активного слухання, коли співрозмовнику (дитині) хочеться продовжувати розповідати.
! Якщо у вас немає часу слухати дитину, скажіть про це відверто і домовтеся, коли ви повернетесь до цієї розмови, та обов‘язково виконати обіцянку. Це про якісне спілкування.
Вміння слухати базується на емпатії – це коли ви розділяєте будь-які почуття дитини, не засуджуєте, ділитеся своїм досвідом.
! Важливо вміти “повертати” дитину у бесіду і це теж про почуття, довірливий контакт, тому що спілкування базується на почуттях та прийнятті.
4. ВІДКРИТИМ
Розповідайте про себе, про себе в тому віці, в якому перебуває дитина, про те, що вам подобається і чому (не намагаючись запевнити/ переконати дитину, що ось “це” добре, а те, що ти робиш, не дуже). Розмовляйте, не ставлячи автоматичних запитань:
– як справи? Що їв, яку оцінку отримав, тощо?
Такі запитання схожі більше на перекличку, а не на щирий діалог. Тому просто говоріть про себе, на власному прикладі показуйте, що ділитися емоціями, думками – класно.
Діти (особливо дошкільнята) наслідують батьків, і часто так буває, щойно мама/ тато починає говорити про себе, дитині хочеться одразу ж розповісти про те, що з нею в садочку/ школі трапилося. І тут нам знадобиться активне слухання.
5. ЧЕСНИМ
Бути чесним – це не означає треба все все все як є розповідати дитині. Зрозуміло, що дитяча психіка не здатна витримати того, що може спокійно і без наслідків пережити дорослий. Тому, звісно, ми фільтруємо те, про що говоримо з дітьми, АЛЕ просто пам’ятайте, що “сімейні секрети”, “недомовленість”, “пасивні конфлікти” і так далі… ВСЕ ЦЕ дитина відчуває і розуміє, що щось не так. Взагалі діти БАГАТО речей відчувають і розуміють, вони розуміють їх по-своєму і найчастіше ще й катастрофізують напругу, що повисла в повітрі.
Наприклад, батьки давно збираються розлучитися, але все ніяк не можуть сказати дитині, або намагаються жити заради неї разом. Дитині ніхто нічого не говорить, але вона відчуває, що щось не так, а що саме до кінця зрозуміти не може, тому сама домислює і формує помилкові судження (наприклад, що батькам не можна довіряти, бо вони від мене щось приховують).
Також, у пункт “чесність” я хочу додати кілька рядків про СПРАВЕДЛИВІСТЬ. Будьте, будь ласка, справедливими по відношенню до дитини, її проступків і поведінки. Діти гостро переживають почуття несправедливості і, зрозуміло, що наявність цього почуття у стосунках створює дистанцію.
6. ДОВІРЯЮЧИМ
Довіряйте дитині, не давайте собі та іншим навішувати на неї ярлики, навіть якщо десь уже були неприємні ситуації, що повторюються (обдурив, взяв без дозволу, нахамив, тощо). Показуйте дитині, що ви їй довіряєте і що кредит довіри, звісно ж, можна втратити, але ніхто не буде тобі постійно за це дорікати й нагадувати, просто “правила” зміняться (наприклад, доведеться поставити таймер на ноутбук або ж щовечора перевіряти домашнє завдання. Але це не означає, що так буде завжди).
Довіра це ще й про визнання почуттів, співпереживання і близькість (я поруч, ти можеш на мене розраховувати; я не буду тебе засуджувати, але з “ситуацією” доведеться розібратися -> і можуть бути наслідки).
7. ТИМ, ХТО ПОВАЖАЄ
Часто я чую про те, що діти мають поважати старших, але рідко про те, що старші теж мають поважати дітей. Адже як можна поважати людину, яка не поважає тебе? Таку людину можна боятися і робити лише вигляд, що поважаєш. У дорослих має бути повага до особистих кордонів дитини, до кордонів її тіла, її речей і конфіденційності зокрема.
“ЗІ МНОЮ ТАК (вставити потрібне) НЕ МОЖНА І З ТОБОЮ ТАК (вставити потрібне) НЕ МОЖНА”
8. ЧУЮЧИМ (і гнучким)
а) відгукуйтеся на “поклик” дитини
Дитині важливо знати, що батьки завжди відгукнуться на її заклик і приймуть її, щоб не трапилося. Тому завжди давайте зворотний зв’язок дітям: “Я тебе бачу”; “Я завжди поруч”; “Разом ми впораємося”; “Як ти думаєш, це велика, середня чи маленька проблема?”, тощо.
б) будьте уважні до змін у поведінці та етапу дорослішання. Постарайтеся почути, коли дитина “постукає” із запитом на перегляд стосунків із “батько – дитина” на “дорослий – дорослий” (хоча б у якихось ситуаціях).
9. ТИМ, ХТО ЦІКАВИТЬСЯ
Спробуйте щиро зрозуміти чому саме ця гра, книжка, заняття, персонаж, тощо подобається вашій дитині. Ставте запитання про це, задавайте питання і просіть про допомогу (не тільки допомогу по дому, а ще й про ту, де, грубо кажучи, підліток може проявити свою експертність).
10. БУДЬТЕ НА СВОЄМУ МІСЦІ
Коли дорослий відчуває, що він на своєму місці (робить те, що реально хоче і подобається), коли в нього є допомога (другий дорослий) і можливість наповнюватися енергією (це якраз про ресурс), щоб її віддавати:
– партнеру;
– дітям;
– роботі
– тощо.
Тоді й набагато легше дотримуватися всіх цих “порад”.
Взагалі, на мій погляд, дуже важливо бути на своєму місці, а “своє місце” визначає тільки САМА людина.
Тому, насамперед, бережіть себе, дбайте про себе, звертайтеся по допомогу і підтримуйте інших, якщо бачите, що ця підтримка комусь необхідна (а у вас є сили її надати).
Обіймаю,
Аніта.
