Говорячи про покарання хочеться наголосити на почуттях вже дорослих дітей. Найчастіше це почуття знедоленості, страху та образи.
Давайте подумаємо для чого ми караємо дітей? Для того, щоб вони зрозуміли, що так чинити не можна, що це не правильно і навіть не добре.
А з якого почуття народжуються такі думки? Зі злості? Образи? Страху?
Думаю, що ні.
Але саме ці почуття відчуває дитина, коли її карають у такий спосіб:
ФІЗИЧНО
Коли доросла, сильна і значуща людина б’є або шльопає – світ малюка руйнується, як і відчуття його безпеки. Адже свій дорослий на те і свій, щоб захищати. Такий вид покарання – це пряма агресія в бік дитини.
Усі діти різні, ситуації в сім’ї та стан батьків теж. Наприклад, якщо в дитини синдром дефіциту уваги (СДВГ), то дуже складно завжди тримати себе в руках.
ПОРАДА: Коли відчуваєте, що зриваєтеся і застосовуєте те, що насправді не хотіли б робити стосовно дитини – зупиніться, подихайте і ВІДПОЧИНЬТЕ.
Та й насправді багато батьків не хочуть застосовувати цей “метод”. Адже він руйнує стосунки. Просто через безсилля, втому і навіть почуття безпорадності, ми, дорослі, сильніші, розумніші та стриманіші (наша центральна нервова система і мозок, на відміну від дитини, вже сформувалися) застосовуємо незастосовне.
ІГНОРУВАННЯ
Гра в мовчанку або “я з тобою не розмовляю” – потужний інструмент у руйнуванні і психіки дитини, і здорових із нею стосунків.
Адже для дітей батьківський ігнор = втрата любові. А це їм і в страшному сні не снилося. Ігнорую – значить ображаюся, а не показую дитині її кордони і що вона зробила “не так”. Мовчати і не спілкуватися зручно, адже розмовляти не доводиться. Але в цьому випадку дитина:
а) так і не зрозуміє, де була її помилка і не відчує кордонів
б) відчуватиме відкидання (що сильно впливає на самооцінку)
в) у майбутньому так само збиратиме образи, а не вирішуватиме конфлікти.
ПОСТІЙНИЙ КРИК
Я не можу обійти цей факт стороною. І так, знову ж таки, я розумію, що часом (часто) може не вистачати сил говорити спокійно, але це проблема НЕ ДИТИНИ. Пам’ятайте одну важливу істину:
НАСПРАВДІ ДІТИ НЕ ХОЧУТЬ ЗЛИТИ БАТЬКІВ. Ви – найцінніше і найдорожче, що в них є. А за неслухняністю або якоюсь іншою неприйнятною поведінкою стоять ПРИЧИНИ і ось саме в них і потрібно розбиратися.
– Чому моя дитина так поводиться?
– Про що говорить її поведінка?
– А чи здатна вона зрозуміти або зробити те, що я від неї вимагаю? І так далі.
То чому ж крик – це неефективно і руйнівно? Є ідеї?
– Дитина лякається і не чує (вважай не запам’ятовує дій), що їй говорять. Вона чує тон. Тобто це не повчально, дитина припиняє діяльність не тому що зрозуміла маму/ татата, а тому що злякалася.
– Крик гальмує дитину та її розвиток (особливо постійний). У кров виділяються такі гормони як кортизол, норадреналін, адреналін, які впливають на виснаження організму.
ПРИНИЖЕННЯ
Упевнена, що всі й без мене знають, як негативно обзивання позначаються на психіці людини.
– ти тупий/ безрукий/ безмозкий/ дурень. Все це слова, що руйнують і стосунки, і самооцінку дитини.
!!! Головне правило: ЗМІНЮЄМО (засуджуємо) ПОВЕДІНКУ, А НЕ ОСОБИСТІСТЬ ДИТИНИ!
КОЛИ КАРАЮТЬ ЗА БЛАГІ НАМІРИ
Що може бути образливіше, коли хотів як краще, а тебе ще й насварили. Знаєте, є така фраза: ПОТРІБНО ДИВИТИСЯ НЕ НА СЛОВА, А НА ВЧИНКИ. Так ось я вам пропоную поглянути трохи глибше: НА МОТИВ ЦИХ ВЧИНКІВ.
Наприклад, донька вирішила помити посуд до вашого приходу, але в підсумку в неї це дуже погано вийшло. Посуд залишився брудним, побитим, та й засіб для миття весь вилито. Якщо ми насваримо дитину за проявлену ініціативу і турботу, то просто позбавимо бажання робити щось хороше і проявляти будь-яку ініціативу в майбутньому.
У дитини в голові може сформуватися така установка:
“Коли я проявляю ініціативу/ турботу, мама мене сварить. Краще тоді нічого не робити”.
КОЛИ ПОЗБАВЛЯЮТЬ ЖИТТЄВО НЕОБХІДНИХ РЕЧЕЙ
Наприклад, дівчинка займається балетом і їй потрібні чешки, а батьки, як покарання за неналежну поведінку, НЕ купили їй чешки. Або школяреві – циркуль, який потрібно принести на геометрію.
Гіршим за це може бути тільки покарання їжею (базова потреба). Коли дитину позбавляють того, завдяки чому вона може жити і функціонувати = дитину відкидають і наражають на небезпеку. Це дуже не конструктивно, погодьтеся?
Адже БАТЬКИ ПОТРІБНІ ДИТИНІ В ПЕРШУ ЧЕРГУ ДЛЯ ДОПОМОГИ.
Покарання ПОВИННЕ БУТИ СПІВМІРНЕ З ПРОСТУПКОМ ДИТИНИ, а ще краще, якщо це НАСЛІДОК, про який дитина заздалегідь знала (або була попереджена заздалегідь).
Я передчуваю величезну кількість запитаннь “А як треба?”. І поспішу засмутити, немає абсолютного і підходящого кожній сім’ї “як треба”, проте ІСНУЮТЬ КОРДОНИ, як особисті, так і сімейні, та ще й кордони ДОЗВОЛЕНОГО.
І ось саме їх, ці кордони (з урахуванням індивідуальних особливостей вашої дитини, ваших цінностей і поглядів) потрібно дитині вибудовувати.
Тобто:
1. Бути послідовним
2. Попереджати про те, що є таке-то правило або що така-то поведінка неприйнятна
3. Проговорювати, що буде, якщо…
4. Легалізовувати це “що буде”
5. При цьому ніхто не примушує дорослих бути байдужими, можна ж навіть поспівчувати дитині, яку “покарали” (здійснили природний наслідок, про який своєю чергою попереджали): “дуже шкода, але…”/ “я розумію, що тобі не хочеться, але…”
Адже якщо ми ображаємося на дитину, то, найімовірніше, самі провалюємося в стан “я дитина” і спілкуємося не з позиції дорослого. Чому ж тоді від дітей чекаємо дорослих і розумних вчинків?
На дитину впливає багато чинників:
- клімат у сім’ї
- наявність/відсутність родових або пост родових травм
- її вік, темперамент, соціум і багато-багато іншого.
Тож якщо дитина не слухається або постійно “доводить” батьків до такого стану, що хочеться застосувати одне з перерахованих вище покарань, варто замислитися, а чи все з внутрішнім станом або фізіологією гаразд?
КОЛИ ВИ БУДЕТЕ РОЗУМІТИ ПРИЧИНУ ПОВЕДІНКИ, ВРАХОВУВАТИ ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИТИНИ, вам буде легше вибудовувати з нею стосунки та бути в ресурсі (адже, коли знаєш “чому”, менше негативу й несприйняття) і реагувати на дитячі примхи/ істерики/ порушення.
ЗАБОРОНИ ТА ДОЗВОЛИ
(підказки для батьків)
Про ДОЗВОЛИ ✅ ТА ЗАБОРОНИ ❌
❌ Забороняти експериментувати, робити щось самостійно (хоч і невміло).
✅ Дозволити все, що не шкодить здоров’ю дитини та особистій свободі інших людей.
❌ Фізично карати дітей, кричати або ігнорувати (що є найскладнішим покаранням для дитини).
✅ Вибудовувати межі та показувати (після попередження) природні наслідки. Вибудувані межі дозволеного – запорука дитячої безпеки.
❌ Протирічити собі. Сказати спочатку “ні”, а потім після сліз і крику “так”.
✅ Залишатися при своєму “ні” або озвучувати причину, чому ви так чините:
“Мені шкода, але мультик перед сном ми не дивимося, бо домашня робота не була зроблена”.
❌ Протирічити одне одному.
Мама каже: “Ні, сьогодні більше шоколад їсти не можна, тому що…”
А тато в той час або потайки дає дитині шоколадку, або ставить мамин авторитет і слово під сумнів: “Ой ну не вередуй, дай ти дитині шоколад”, або навпаки.
✅ Бути командою. Мама і тато заодно. Якщо тато щось заборонив дитині, то мама не скасовує цю заборону (і навпаки).
❌ Старшій дитині висувати вимоги як дорослому. Віддавати іграшки молодшому проти його волі і змушувати поступатися, примовляючи: “Ти ж старший”.
✅ Бути старшим – це не просто. Це означає ділити любов батьків із молодшим братом/ сестрою, тому важливо показати дитині, що в неї з її новим статусом “старший брат/ сестра” з’явилися нові МОЖЛИВОСТІ, але НЕ обов’язки.
❌ Кричати, істерити на дитину в момент нападу ЇЇ істерики.
Діти істерять через те, що їхня нервова система не сформована, і вони просто не можуть витримати певні емоції всередині себе. Дорослі – на те й дорослі, що мозок і цнс у них сформувалися і витримати вони можуть набагато більше, ніж дитина.
✅ Під час жорсткої істерики ВАЖЛИВО заспокоїтися самому. Зробити глибокий вдих і допомогти дитині вийти з цього стану. Навчіться правильно реагувати на істерику дитини.
❌ Лякати дітей. “Якщо ти так будеш поводитися, то я піду (=розлюблю тебе). Будеш голосно кричати, прийде поліцейський і забере тебе”, тощо.
Такі фрази, висловлювання травмують дітей, та й ви будуєте стосунки не на любові та прийнятті, а на залякуванні.
✅ Використовувати “Я – висловлювання”. Не подобається щось у поведінці дитини? Її звичках? Вчинках? Скажіть їй про це:
“Мене засмучує, коли діти так поводяться/ Я починаю злитися, коли чую як ти кричиш”.
❌ Вирішувати за дитину, що для неї краще. Не звертати увагу на її бажання, а будь-яку ініціативу зводити нанівець. Адже доведеться прибирати весь дім, якщо вона вирішить допомогти пересадити квіти. Саме з тих дітей, за яких все вирішували батьки і з думкою яких не рахувалися, виростають нерішучі та невпевнені в собі дорослі.
✅ Давати вибір дитині і вчити слухати свої бажання. Вибір може бути штучним (я називаю це ілюзією вибору):
“Ти будеш їсти рисову чи гречану кашу на сніданок? Чим би ти хотів зайнятися на вихідних? Який фільм будемо дивитися?”
Дитині з ранніх років важливо відчувати свою значущість і правомочність, тоді в майбутньому в неї не буде проблем у спілкуванні з дорослими, вчителями. Вона знатиме, що таке МОЯ думка, і якщо вона для неї буде значущою, зможе ще й відстоювати цю думку.
❌ Порівнювати дитину з іншими дітьми. Порівняння не мотивує, порівняння ламає віру в себе.
✅ Порівнювати з самим собою і пишатися успіхами (помічати навіть маленькі). Дитину можна порівнювати ТІЛЬКИ із самою собою.
“У тебе сьогодні вийшло проплисти швидше, ніж минулого разу. Ти молодець!”
“А пам’ятаєш минулого тижня ти подібне завдання виконав швидко і без зусиль? Я вірю, що і зараз у тебе вийде!”
Батьківство – непростий, але дуже захопливий проєкт, адже саме ви першими закладаєте основи характеру та поведінки дитини, стосунки в сім’ї малюють картину світу і вчать взаємодіяти з іншими дітьми/людьми. Світ дитини починається з Вас. Нехай він буде сповнений любові, радості та добра.
З найкращими побажаннями,
Ваша Аніта Ваяканті,
Дитяча перинатальна психологиня та Арт-терапевтиня.
