Сидів якось дятел на стовбурі дерева та стукав по ньому.
– Ти ж знаєш, що дятел за допомогою дзьоба пробиває кору і добуває собі їжу?
І ось він сидів, постукував і передчував, як він ласуватиметься смачними жучками. Одного разу, коли дятел сидів і стукав, повз нього пролетіла ластівка. Туди-сюди, туди-сюди…Вона літала кругами на величезній швидкості, відкривши свій маленький дзьобик. Дятла здивувала ця картина і він вирішив у неї запитати.
– Ластівко, навіщо ти літаєш колами? Та ще й із відкритим дзьобом?
– Я добуваю собі їжу – ловлю комарів на льоту і ковтаю їх, – відповіла ластівка.
– Тьху, яка ти дурна і дивна, – посміхнувся дятел. Ти так нічого не досягнеш і завжди будеш голодна. Краще сядь на стовбур дерева і стукай дзьобом, як я. Там, під корою дерева, ти знайдеш дуже багато жирних та смачних жучків. І тобі не доведеться вічно літати колами з відкритим дзьобом.
Ластівка на хвилинку задумалася і навіть почала сумніватися в собі. Адже ідея дятла була дуже привабливою, що буває смачний обід сидячи на місці. Ластівка вирішила спробувати. Вона сіла на сусідній стовбур і почала стукати дзьобом. Ластівці біло дуже боляче і в неї нічого не виходило. Адже у неї був дуже ніжний і маленький дзьобик. Дятел подивився на ластівку і сказав, що вона погано намагається докладає мало зусиль. Ластівці стало трохи прикро і вона вирішила постаратися ще сильніше, щосили стукнула дзьобом об кору дерева. І тут трапилося щось жахливе – дзьоб ластівки застряг у корі і вона не змогла його витягти. Їй стало дуже страшно і боляче, і вона почала плакати.
А в цей час дятел просто розчаровано глянув на неї, махнув крилом і полетів у інший бік. При цьому крикнув на вітрі, що він утомився дивитися на її невдале старання. І вже краще він полетить вчити премудростям життя когось розумнішого.
Незабаром сонце почало опускатися все нижче і нижче, а ластівка так і сиділа із застряглим дзьобиком у корі дерева і плакала.
Внизу стрибала білка і сльози ластівки капнули на її вовну. Білка струснула сльози і помітила дивну картину – ластівка сиділа, уткнувшись у кору дерева і не ворушилася.
Білка запитала у ластівки, що вона робить. Не дочекавшись відповіді, білка піднялася вгору. Піднявшись і озирнувшись, білка зрозуміла, що ластівка не може говорити, адже її дзьобик застряг у корі і не відкривається. Білка акуратно потягла ластівку за хвіст і витягла бідолаху з цієї дивної пастки.
Білочка була дуже доброю та допитливою і тому вирішила з’ясувати у ластівки, що за дивна поведінка і як вона вирішила таке зробити. Ластівці довелося кілька разів повторити свою розповідь, настільки вона була неймовірною. Насправді, якби білочка не побачила ластівку із застряглим дзьобом на власні очі, вона б ніколи не повірила, що таке може статися.
– Послухай, ластівко, – сказала білка. Ти не повинна робити все, що тобі радять усілякі дятли. Адже вони ніколи не були ластівками. Вони не вміють ловити комарів на льоту. А ти вмієш. Ти ж справжня ластівка. У тебе прекрасний і ніжний дзьобик, а ще ти вмієш дуже гарно співати. Дятлом ти ніколи не була. Тобі дуже пощастило, що ти ластівка. Живи так, як тобі підказує твоє серце, а всяких дятлів не слухай. Ти можеш слухати своїх батьків, учителів. Вони теж ластівки і прожили чимало, будучи ластівками. Багато знають і ти завжди можеш звернутися до них за порадою. Але головне пам’ятай – завжди потрібно залишитися самим собою і ніколи не копіювати всяких там дятлів.
– А ти залишаєшся собою чи повторюєш за кимось?
– Як ти думаєш, чому так важливо залишатися самим собою?
– А розкажи який ти?
Спасибі велике, що поділився і дослухав цю історію до кінця.
