Автор статті:
Аніта Вайаканті – дитяча і перинатальна психологиня, арт-терапевтка, магістерка у сфері психології здоров’я та розвитку.
Боляче дивитись і чути, як швидко зараз дорослішають дітки.
Багатьом моїм маленьким клієнтам довелося пережити жахи того, що відбувається, і знаєте про що в першу чергу вони у мене запитували (вперше зателефонувавши після 24.02)?
Про те чи в безпеці я і чи є в моєму будинку бомбосховища.
Я, звичайно, розповідала, точніше нагадувала їм, що я живу далеко за океаном. Показувала пальми за вікном і повертала їм їхню дитячу роль.
Зараз багато родин пережили не запланований переїзд. У багатьох розділилися сім’ї: хтось вирішив залишитись, хтось поїхати. Багатьом доводиться вирішувати ті завдання, про які раніше навіть не замислювалися. У багатьох сім’ях залишився ОДИН дорослий.
І звичайно ж цей один дорослий зараз (та й не тільки зараз, таке буває і в мирний час) може не витримувати стрес і навантаження. А в такі моменти так хочеться, щоб дитина різко стала розуміючою, усвідомленою, допомагаючою, а не завдавала ще більше клопоту.
‼️АЛЕ..
Діти не можуть бути для своїх батьків:
❌ опорою
❌ підтримкою
❌ захистом
❌ рівноправним партнером
❌ «проектом» (що втілює їх очікування), тощо.
Їхня психіка (без наслідків) просто цього витримати не може. Такого тягаря відповідальності. У психології є таке поняття «парентифікація». Це коли діти стають психологічно батьками своїм батькам.
Діти – це діти. Відносини з дітьми не схожі на стосунки з чоловіком/ дружиною, другом/ подругою, колегою. Відносини з дітьми особливі, адже діти залежать від нас. Діти і так за нас переживають, і багато що приймають на свій рахунок (через свій егоцентризм). Вони малі, їм потрібен дорослий, на якого можна спертися, «від якого» можна навчитися і на якого можна покластися, а не навпаки.
Тому я не рекомендую:
❌ просити у дітей поради у складних ситуаціях
❌ давати НЕ дитячі обов’язки (на постійній основі)
❌ говорити їм про те, що від їхньої поведінки/ успішності/ досягнень залежить наш емоційний стан
❌ змушувати робити вибір між батьками
❌ «навішувати» на них свої очікування та уявлення про те, що вони повинні вміти/ робити/ хотіти, тощо.
Дитинство дано дітям для гри та розвитку, а не для того, щоб бути сильними та розуміючими. Цьому вони навчаться у міру дорослішання, спираючись на вас.
Якщо ви відчуваєте, що зриваєтеся, що не справляєтеся, що інакше ніяк… то вам потрібна допомога! І це нормально просити допомоги у інших дорослих.
Намагайтеся зберегти рольові позиції в сім’ї: діти – це діти, а батьки – батьки та дорослі.
Ваша Аніта Вайаканті
instagram: anita_prof
